Для того, щоб скласти уявлення про населення феодальних міст, його роль і питому вагу в житті всього суспільства, необхідно насамперед з’ясувати, скільки ж було міст і міських жителів, яким було співвідношення між міським і сільським населенням та якою була залюдненість країни в цілому. Не можна забувати, що з густотою заселеності країни нерозривно зв’язаний розвиток міст, промисловості і торгівлі, оскільки люди є невід’ємною частиною продуктивних сил.

Основним джерелом для вивчення чисельності населення, кількості міст і сіл на Україні феодального періоду є документи загальнодержавного оподаткування – поборові, подимні та поголовні реєстри, або, як вони звалися, «тарифи», а також люстрації староств, інвентарі панських маєтків тощо.

Потрібно сказати, що дати навіть приблизно точну картину заселеності України на підставі документів другої половини XVII ст. сьогодні неможливо, але з документів першої і другої половини століття можна скласти про це більш-менш правильне уявлення. Найбільш складною є проблемазаселеності Київського воєводства. Висновки вчених щодо цього дуже суперечливі, а часом і зовсім неймовірні.

Вони випливають в основному з даних подимного реєстру 1629 р. О. Яблоновський, який першим звернувся до цього джерела з метою визначення кількості населення на Україні, вважав, що на Правобережній і Лівобережній Україні, за винятком Чернігівщини, жило не більше 1 млн. чоловік, а на 1 кв. км в середньому припадало п’ять-шість жителів. Такої низької залюдненості не знали інші країни тогочасної Європи. Так, наприклад, густота заселеності Померанії, що вважалася дуже низькою, дорівнювала 8,2 чоловіка на 1 кв. км. У більшості ж європейських країн вона коливалась від 12 до 45 жителів на 1 кв. км Особливо малонаселеним, як твердить О. Яблоновський, було Київське воєводство, налічувало 234 тис. жителів, або 1,9 чоловіка на 1 кв. км.

Демографічні дослідження України О. Яблоновським тісно пов’язані з його твердженням про культурницьку місію польської шляхти. За його підрахунками, на Волині і Поділлі в той час було 391 516 мешканців, а на в шість разів більшій території Київського і Брацлавського воєводств тільки 545 280 жителів 4. Та навіть і цю незначну заселеність українських земель О. Яблоновський вважав наслідком діяльності польської шляхти. О. Баранович першим довів в значно більшу заселеність Волині на початку XVII ст. і висловив припущення про досить густу заселеність південної Київщини і Брацлавщини. Припущення О. Барановича про те, що Київське і Брацлавське воєводства в кінці XVI – першій половині XVII ст. були заселені значно більше. У XVII ст. тарифи подимного 1629 p. найбільше збереглися і охоплюють більшу частину України, ніж інші. Проте з самого початку реєстр подимного Київського воєводства за 1629 р. викликав у дослідників подив надзвичайно малою кількістю димів порівняно з аналогічними реєстрами інших воєводств. Вчені, яких вражала ця невідповідність, нерідко просто відмовлялись брати до уваги дані Київського реєстру, як незрозумілі і суперечливі. О. Яблоновський з приводу співставлення ним даних по Київському і Брацлавському воєводствах, зазначав, що вони настільки нерівномірні, «що можна було б прийняти їх за документи різних епох».

Використавши різні джерела іншого характеру, Яблоновський, як уже зазначалось, збільшив кількість димів, дану у реєстрі 1629 р. Проте і ця цифра залишилась мізерною. Не заперечуючи тенденційності праць О. Яблоновського, можна, однак, припустити, що підставою для його концепції «пустинь» і мниму безпорадність українського народу, зв’язану з його малою чисельністю, послужили саме подимні реєстри Київщини, насамперед реєстр подимного 1629 р.

Цей реєстр має загадкову назву – «Реєстр вибирання 12 поборів». Загадковість полягає в тому, що хоча він і називається реєстром поборів, податковою одиницею в ньому є дим, а не побор, в основі якого було дворище. При співставленні даних реєстрів Київського і Брацлавського воєводств виходило, що в суміжних районах цих воєводств при однакових економічних, географічних і політичних умовах в поселеннях Брацлавщини зазначалось приблизно в дванадцять разів більше населення, ніж в поселеннях Київщини. Крім того, зіставлення нами даних норми податку на дим показало, що на Київщині порівняно з Брацлавщиною вона була в дванадцять разів більша. Якщо на Брацлавщині з одного диму в середньому збирали по 0,5 злотого, то на Київщині – по 6 злотих. В дійсності такої розбіжності в оподаткуванні окремих воєводств не могло бути. Стало ясно, що під поняттям дим в київському реєстрі криється якась певна група оподаткованих одиниць. Протягом XVII ст. на Україні були в ужитку не лише реєстри населення, що платило податок згідно з подимним універсалом 1629 р., а й старі, поборові реєстри населення, яке платило податки згідно з поборовим універсалом 1578 р. В таких випадках фіскальна одиниця – дим – у поборових реєстрах означала не дим-родину, а дим-дворище, що об’єднувало певну групу димів-родин. Таким поборовим реєстром був Київський реєстр 1629 p., використовуваний державним скарбом у 1631 р. і, очевидно, в інші роки. Як у поборових реєстрах типу 1578 р., так і в подимних 1629 р. зміни щодо кількості димів-родин в одній фіскальній одиниці вносились щоразу спеціальною ухвалою сейму про кількість поборів, або подимних.

Число останніх зазначалося в преамбулі до реєстру формулою «12 поборів», «двойга подимних», «тройга», «чворга» і т. д.і показувало, скільки насправді слід розуміти димів-родин під одним фіскальним димом. У першій половині XVII ст. норма подимного на кожний окремий дим становила в середньому півзлотого. Оскільки власники маєтків, подаючи відомості про кількість підлеглих їм димів, завжди занижували їх, уряд намагався збільшити кількість подимних, щоб наблизити дані реєстрів до реального стану речей, але загальна сума подимного ніколи не перевищувала можливості воєводств і окремих шляхетських володінь. Тому загальна сума подимного може служити правильним орієнтиром щодо визначення відповідної їй кількості димів.

Подимні реєстри ніколи не охоплювали все населення воєводств і можуть служити лише для визначення можливого мінімуму населення, тобто такої кількості, менше якої не могло бути, а більше могло. Розглянуті нами реєстри подимного Київського та Чернігівського воєводств за 1629, 1631 і 1640 pp., як виявилось, містять відомості головним чином про правобережну частину Київщини, до того ж неповні.

Але ці реєстри дають основу для визначення мінімуму населення на всій досліджуваній території і в поєднанні з іншими відомостями, що їх містять панські інвентарі та присяжні списки українського населення 1654 p., показують досить густу залюдненість Київщини і Чернігівщини напередодні визвольної війни, а саме: на загальній площі 153 700 кв. км було мінімум 1750 тис. жителів, або від 10 до 12 чоловік на 1 кв. км. Цей висновок повністю спростовує твердження О. Яблоновського та інших буржуазних вчених про виняткову малозаселеність і «пустині» на Київщині в першій половині XVII ст. В світлі даної розвідки стає ясним багато з того, що раніше було незрозумілим.

Виявляється, наприклад, що зазначені в одному з документів «4 человека» і «две корчмы» в с. Мезянові на Вінниччині зовсім не свідчать про те, що там жили тільки чотири особи або навіть чотири сім’ї, яких обслуговували аж дві корчми. Тепер очевидно, що кожний «человек» становив групу сімей, яка була повинна сплатити певну суму податку. Поряд з уже наведеними нами доказами можна згадати ще чимало фактів, які підтверджують висновокпро 1750 тис. населення як мінімум для Київського і Чернігівського воєводств XVII ст, Коли вірити відомостям В. Томкевича, то Ярема Вишневецький з своїх лівобережних маєтностей збирав щороку intraty, тобто прибутки на суму 600 тис. злотих.

Зібрати такий податок з слабозаселеного краю було б неможливо. Швидке зростання поселень, виникнення нових сіл і міст протягом другої половини XVII ст. дає підстави вважати, що на кінець століття, порівняно з першою половиною його, населення збільшилося приблизно на 200 тис. чоловік. Інакше кажучи, в цілому кількість населення в обох частинах Київського воєводства разом з Чернігівським на кінець століття не зменшилася. Зменшення населення в правобережній частині компенсувалося збільшенням в лівобережній.

В цьому зв’язку варто пригадати заяву П. Тетері представникам російського уряду про те, що Київщина може давати чималі прибутки і що він, Тетеря, до війни сам збирав тут «поборів 120 тисяч польських злотих». Тетеря, як видно, не вважав, що обставини змінились на гірше. Усталена норма податку в Речі Посполитій (півзлотого на дим) означає, що до війни на Київщині Тетеря збирав податок принаймні з 240 тис. димів, або з 1440 тис. чоловік. Якщо додати до цього населення Чернігівського воєводства, а також реєстрових козаків, слобожан тощо, то кількість жителів обох воєводств наблизиться до визначених для першої половини століття – 1750 тис.

Україна - це ми!